Тіло медоносної бджоли чітко поділене на три відділи: голову, груди та черевце. Кожен із цих сегментів несе спеціалізовані органи, які забезпечують комасі здатність літати, збирати нектар, орієнтуватися у просторі та захищатися. Розуміння цієї конструкції допомагає не лише біологам, а й пасічникам, які прагнуть створити для бджіл оптимальні умови.
- Крила медоносної бджоли: кількість, будова і механізм польоту
- Як крила з’єднуються під час польоту
- Жилкування і міцність крила
- Швидкість і дальність польоту
- Голова бджоли: ротовий апарат, очі та вусики
- Ротовий апарат: хоботок і щелепи
- Органи зору: п’ять очей і їхні функції
- Вусики — органи дотику
- Скільки лапок у медоносної бджоли та як вони влаштовані
- Волосяний покрив і його роль
- Черевце і жало
- Внутрішні системи: короткий огляд
Крила медоносної бджоли: кількість, будова і механізм польоту
У бджоли чотири крила — дві пари. Передня пара помітно більша за задню. Коли комаха не літає, великі крила складаються вздовж черевця і накривають собою маленькі. Така компактна укладка захищає крила від пошкоджень і дозволяє бджолі вільно пересуватися всередині вулика.
Як крила з’єднуються під час польоту
Під час польоту всі чотири крила зчіплюються в одну площину за допомогою крихітних гачків — хамулусів. На передньому краї заднього крила розташовано від 17 до 28 таких гачків, які чіпляються за складку на задньому краї переднього крила. Завдяки цьому обидві пари працюють як одне суцільне крило, що значно підвищує ефективність польоту.
Жилкування і міцність крила
Крила дорослої бджоли — це тонкі прозорі пластинки, пронизані мережею жилок. Найтовстіша з них проходить по передньому краю і слугує каркасом, який надає крилу жорсткості. У трутнів задні крила мають додаткове жилкування, що пов’язано з їхньою більшою масою тіла і потребою у швидкому маневруванні під час шлюбних польотів.
Швидкість і дальність польоту
Бджола здатна робити близько 200 змахів крилами за секунду. Швидкість польоту залежить від наявності вантажу: з нектаром чи пилком вона летить зі швидкістю 20–30 км/год, а без вантажу може розганятися до 65 км/год. Максимальна відстань, яку бджола може подолати в пошуках корму, сягає 3–4 км, однак найпродуктивнішим вважається радіус у 2 км — за такого плеча бджола витрачає менше енергії на переліт і більше приносить у вулик.
З віком крила зношуються: краї обтріпуються, жилки слабшають. Молоді бджоли літають швидше й довше, тоді як старі особини поступово переходять на внутрішньовуликові роботи.
Голова бджоли: ротовий апарат, очі та вусики
Голова бджоли має міцну хітинову капсулу, всередині якої знаходиться потужна опора для ротових органів. Завдяки цьому бджола може не лише всмоктувати рідкий нектар, а й пережовувати віск, гризти льоток або утрамбовувати пилок у комірках стільників.
Ротовий апарат: хоботок і щелепи
Ротовий апарат бджоли складається з чотирьох міцних щелеп, верхньої та нижньої губи. Верхня губа вузька, а нижня утворює хоботок — головний інструмент для збору нектару. Довжина хоботка залежить від породи: бджоли з довшим хоботком здатні діставати нектар із глибоких квіток, наприклад, конюшини, тоді як короткохоботкові породи з такими рослинами не працюють.
Органи зору: п’ять очей і їхні функції
На голові бджоли розташовано п’ять очей: два великих фасеткових з боків і три простих на тімені. У трутнів прості очі зміщені на лоб, що пов’язано з особливостями їхнього зору під час шлюбного польоту.
Фасеткові очі складаються з тисяч окремих світлочутливих комірок — фасеток. Вони забезпечують мозаїчне зображення і дозволяють бджолі добре орієнтуватися в просторі, розрізняти обриси предметів і вловлювати швидкі рухи. Прості очі, ймовірно, відповідають за визначення інтенсивності освітлення.
Колірний зір бджіл відрізняється від людського: червоний колір вони не сприймають, зате добре розрізняють синій, жовтий, зелений та ультрафіолетовий. Саме тому вулики традиційно фарбують у сині, жовті або зелені кольори, а червоні квіти бджоли зазвичай ігнорують.
Очі бджоли нерухомі, однак голова має рухомий м’язовий апарат, що дозволяє комасі змінювати кут огляду.
Вусики — органи дотику
На голові розташовані довгі вусики, які виконують роль основних органів дотику. За їх допомогою бджола обстежує поверхні, відчуває рух повітря і, ймовірно, сприймає хімічні сигнали. Бджоли ретельно чистять вусики, використовуючи для цього спеціальні вирізи на передніх лапках.
Скільки лапок у медоносної бджоли та як вони влаштовані
У бджоли шість лапок, тобто три пари. Кожна пара має свої особливості будови і виконує окремі завдання, хоча всі вони використовуються для пересування.
| Пара лапок | Особливості будови | Основні функції |
|---|---|---|
| Передні | Найменші, схожі на руки, легко згинаються; на кінці виріз із хітиновими волосками у вигляді гребеня | Чищення вусиків, захоплення дрібних частинок |
| Середні | Рухомі членики, лапка з кігтиками | Пересування по шорстких поверхнях, утримання рівноваги |
| Задні | У робочих особин є кошики для пилку — заглиблення, оточені волосками | Збір і транспортування пилку (тільки у робочих бджіл) |
Кошики на задніх лапках — це спеціалізований орган робочих бджіл. У маток і трутнів вони відсутні, оскільки ці особини не займаються збором корму. Натомість трутні активно чистять вусики, що допомагає їм знаходити матку за феромонами під час шлюбного вильоту.
Кігтики на середніх і задніх лапках дозволяють бджолі впевнено триматися на шорстких поверхнях — корі дерев, стінках вулика, стільниках. Водночас м’які подушечки між кігтиками дають змогу пересуватися по гладких поверхнях, наприклад, склу.
Волосяний покрив і його роль
Тіло бджоли густо вкрите волосками, які виконують одразу кілька функцій. По-перше, вони слугують для перенесення пилку: до волосків легко прилипають пилкові зерна, які потім зчісуються в кошики. По-друге, волоски допомагають підтримувати чистоту тіла, затримуючи бруд і частки воску. По-третє, вони відіграють роль у терморегуляції: у холодну погоду бджола стискає м’язи, і волосяний покрив утримує тепло.
Черевце і жало
Черевце бджоли складається з кількох сегментів, з’єднаних між собою гнучкими мембранами. Зовнішня оболонка тверда, хітинова, вона захищає внутрішні органи від механічних пошкоджень.
На кінці черевця розташоване жало — видозмінений яйцеклад, який є лише в робочих бджіл і маток. Трутні жала не мають. Жало дуже гостре і здатне пробивати навіть твердий хітиновий покрив інших комах. Усередині жала є резервуар з отрутою, яка впорскується в тіло жертви під час укусу.
Цікаво, що молоді бджоли, які щойно вийшли з комірки, отрути ще не мають — вона накопичується протягом перших днів життя. Жало оснащене зазубринами, через які бджола не може витягти його з еластичної шкіри ссавців. Після укусу частина черевця відривається разом із жалом, і бджола гине. Саме тому бджоли використовують жало лише в крайньому разі, коли відчувають безпосередню загрозу для колонії.
Внутрішні системи: короткий огляд
Попри мініатюрні розміри, внутрішня організація бджоли досить складна. Травна система поділяється на три відділи: рот, глотка, стравохід, медовий зобик, шлунок і кишечник. Медовий зобик — це спеціальний орган для транспортування і початкової переробки нектару; його об’єм може майже дорівнювати вазі самої бджоли.
Замість крові у бджіл циркулює гемолімфа — безбарвна рідина, яка рухається завдяки трубчастому серцю, розташованому вздовж спинної частини черевця. Дихальна система представлена розгалуженою мережею трахей, які пронизують усе тіло; повітря надходить через численні дихальця на боках грудей і черевця.
Усі ці системи працюють злагоджено, дозволяючи бджолі виконувати різноманітні завдання — від польоту на кілометри до тонкої роботи з воском у темряві вулика.
